Подвійне громадянство, трудові емігранти, їх права, захист, цивілізоване пенсійне відчислення, права дітей тих батьків, що виїхали за кордон, необхідність закордонної інформації українським соціальним структурам – і ряд інших аспектів, що розглядає міжнародна правова наука.

Окресливши ту чи іншу проблему і знайшовши ймовірні шляхи її вирішення, можна реформувати цілу галузь. Саме для такого наукового фундаменту подальших реформ і були проведені Перші міжнародно-правові читання пам’яті Володимира Євінтова, організовані юридичним факультетом Національного університету ДПС України. Податковий університет зібрав у конференц-залі суддів, науковців, юристів-міжнародників України, Росії, Естонії, і, звісно, студентську аудиторію. Присв’ята пам’яті Володимира Євінтова невипадкова, оскільки українська держава в непростий період свого утвердження поставала перед гострими питаннями міграційних процесів, прав та свобод людини, зокрема впровадження Європейської конвенції з прав людини в Україні – саме цим і займався Володимир Ісакович Євінтов – український правознавець, впроваджував міжнародного права у внутрішні судові і захисні сфери України.

Українське міжнародне право формувалося в середині XX ст. у тих непростих обставинах, де наукові міжнародні дослідження не тільки не схвалювалися, а й заборонялися. Однак феномен українства – вижити за будь-яких умов – спрацював і на цей раз: не дивлячись на політичні перипетії, школа українського права сформувалась. А вкінці 90-х років перед Міжнародною асоціацією міжнародного права вже як з української сторони Володимиром Євінтовим була викладена програма діяльності цієї організації з чітким розумінням наукового потенціалу досліджень, цінність яких полягає у практичному застосуванні.

Європейська конвенція створена ще в 1950 році, в Україні ратифікована в 1996 році. Це закріплення основних прав людини, на яку може посягати чи то державний орган, чи то посадова особа. Це захист особи від подібного свавілля, тобто від обмеження людини в її правах.

Національна українська особливість застосування Європейської конвенції зумовлена мірою обізнаності окремого судді. Єдиної реалізації механізмів у судовому розслідуванні або судовому виконанні – немає. Усе залежить від конкретної справи. Запрошений з Росії практик Європейського права Антон Бурков у своєму майстер-класі для студентів навів приклад зі своєї практики. Воїн-афганець (а він був без ніг), посилаючись на статтю ЄК, заявив про порушення його прав у доступі до досудового слідства. Адже адміністративна споруда не передбачала самостійне пересування людини з обмеженими можливостями. Стороння ж допомога принижувала гідність вояка. Сходи мають бути обладнані спеціальними пандусами. Справа у суді була виграна. І відповідне обладнання встановлено.

Основні причини звернення громадян України до Європейського суду, як охарактеризувала суддя судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України Олена Євтушенко, такі: 40 % – невиконання судових рішень, 30 % – незаконне затримання та перебування в місцях позбавлення волі. 10 % – несвоєчасно розглянені справи громадян.
Згідно із рішенням Європейського суду, Україна платить своїм громадянам присуджені кошти. Загалом ситуація в Україні, порівняно з іншими країнами на пострадянському просторі, прогресує в практиці звернення українськими адвокатами до положень Європейської Конвенції.

Подолання кризи міграційної політики можливе через легальне працевлаштування за кордоном, фіксуючись як робоча одиниця. При цьому сплачуючи податки, але й маючи відповідне соціальне забезпечення (трудовий стаж, що зараховується на території нашої країни, вільне перетинання кордону, можливість бачитися з ріднею, дітьми, оскільки зникає необхідність переховуватися від контролюючих органів відповідної країни). Усі країни Європейського союзу можуть вільно перетинати кордон у межах союзу. Візовий режим, передбачений у нашій державі, ставить перед громадянином чітко вказану причину поїздки за кордон. У дійсності часто трапляється, коли їдучи перший раз за кордон за гостьовою візою, людина залишається там працювати. Це, звісно, нелегальне перебування. Проблемне питання нашого часу, оскільки немає офіційної інформації, де і в яких умовах вона перебуває. На конференції озвучено таку статистику: у 2004 році під час проведення президентських виборів виявили бажання проголосувати 600 тис. громадян України, що проживали на той час за кордоном. Це легально працюючі люди. Про кількість нелегалів можна  лише здогадуватися.

На думку учасника конференції Рейна Мюллерсона, професора, президента Академії права Таллінського університету, зміна режиму часто не призводить до зміни життя на краще. Чому так відбувається? Щоб розібратися в цьому, вчений зробив аналіз трьох невід’ємних складових суспільства, пов’язаних між собою: це політична система, економічна система та громадське суспільство (в широкому розумінні). Їх невідповідність дає свій невтішний результат: кризи мало не в усіх можливих відносинах. Народ заслуговує своїх керівників, вони відображають його стадію розвитку.  Більшість країн світу намагаються закріпити права людини як особи і як громадянина. Цілий народ і кожен зокрема може скористатися своїм правом на життя,  і на життя гідне, на визнання і на захищеність. А може не скористатися.

Запозичений в різних країнах досвід у абсолютно різних галузях, наприклад кримінального права, фінансового, нова галузь – інформаційного права, дає можливість порівнювати законодавство, переймаючи для себе краще. Цим самим поліпшувати даною співпрацею обрану сферу (економічну, освітню, політичну, регулювання суспільних відносин, міграція, укладання міжнародних договорів). Цим займається  міжнародна правова наука, де кожен посадовець, викладач, аспірант, студент чи небайдужий громадянин своєї країни може внести свою лепту в розбудову своєї ж країни.